Марихуана сатива Кировград

Але, народ! Приходите сюды, я вам сейчас расскажу такую историю, что просто пульс ускорится и дыхание запретится! Слушайте внимательно, я вам поведаю, как я купила шишки марихуаны и работала в ночном клубе.

Начну с того, что я – наркоша, для меня никакие закладки не новость. Я всегда стремилась качественному вышку, не было для меня ничего лучше, чем покурить свежий дурь и просто расслабиться. Так что, когда однажды услышала про новый магазин в городе, где продавали шишки, мне показалось, что это именно то, что мне нужно!

Я отправилась в этот магазин с немалыми надеждами. Зайдя туда, меня поразило разнообразие товаров. Шишки на любой вкус и цвет, опиум, закладки разных видов – я была в полном восторге! Решила я начать с шишек марихуаны, ведь они считаются основным «атрибутом» нашей субкультуры.

Подошла я к продавцу и спросила, что они могут предложить в этом «цветочном» разделе. Продавец с улыбкой на лице показал мне несколько сортов шишек, объяснил, что каждый из них имеет свое качество и эффект. Я выбрала самые ароматные и красивые соцветия и сказала продавцу: «Давай мне эту красоту, бро!»

Ура, я стала обладательницей шишек марихуаны! Накануне вечера веселья в ночном клубе, я решила протестировать свою новую покупку. Включила музыку, приготовила себе чашечку чая с шишками и наслаждалась жизнью. Эффект не заставил себя ждать – я ощутила приятное расслабление и бурю положительных эмоций, которая захлестнула меня!

На следующий день, с головой погруженной в облака, я решила, что пора поискать новые приключения. Что может быть лучше, чем работа в ночном клубе? Там я могла бы наслаждаться музыкой, танцами и весельем каждую ночь! Просто сказка же!

С уверенностью в глазах и запахом свежего дурья, я явилась на собеседование в ночной клуб. Хозяин клуба оценил мою харизму и молодежный сленг, и сразу предложил мне работу. Я стала гордой членом команды этого заведения, и мои дни и ночи были наполнены музыкой, краской и позитивной энергией!

Как только я выходила на сцену, мой образ восхищал всех! Волосы в ярких цветах, яркое макияж, стильная одежда и, конечно же, мой заключительный штрих – запах свежих шишек марихуаны, который всегда меня окружал. Я была звездой в этом ночном клубе, а люди с нетерпением ожидали моего выступления.

Однажды у меня было особенное выступление – ночной клуб отмечал свой день рождения. Я решила, что надо удивить публику чем-то необычным. Взяв шишку марихуаны, я предложила ее курильщику в первом ряду, который был моим постоянным зрителем. Это стало настоящим шоком для всех присутствующих! Но, знаете, в этой среде такие шутки ценятся. Все хлопали, смеялись и бросали мне деньги на сцену!

Но не все было так прекрасно, как казалось на первый взгляд. Работа в ночном клубе была нелегкой – постоянные вечеринки, звуки громкой музыки, поздние часы, а особенно бешеный актив и эйфория, которые находились в воздухе. Да, работа была настоящей зависимостью, обычной дурью.

Я поняла, что моя «гламурная» жизнь в ночном клубе мне надоела. Она преследовала меня, как опиумная зависимость. И я вернулась к наркотикам.

Так что, друзья, вот вам история о том, как я купила шишки марихуаны и работала в ночном клубе. Моя жизнь была полна ярких моментов, подобно вспышкам расцветающих соцветий. Но надежда у меня есть, что я смогу остановиться и найти новый путь. Ведь главное – не бояться меняться и не зацикливаться на одном. Всем добра!

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...